Вищі Свято-Володимирські православні богословські курси оголошують набір студентів. В даний час на курсах відкриті наступні відділення: денне, вечірнє, заочне, дистанційне та регентсько-співоче.
На денному відділенні – 2 рази на місяць. Процес навчання на цих відділеннях проходить у два етапи: ОСНОВНИЙ (1-й, 2-й та 3-й роки навчання) та ВИЩИЙ (4-й та 5-й роки навчання). На вечірньому відділенні лекції відбуваються 2 рази на тиждень. На заочному відділенні навчання проходить у віддаленому режимі щотижня, по суботах. Термін навчання – 3 роки.
На дистанційному відділенні навчання проходить через інтернет у режимі on-line (з доступом 24 години 7 днів на тиждень), а також за кореспондентською методикою. Навчання на цьому відділенні одноетапне (заняття проходять за академічною програмою вищого духовного навчального закладу, починаючи вже з 2-го семестру). Особиста явка студентів під час вступу та під час навчального процесу не передбачена. Термін навчання – 3 роки. >>> ЗАВАНТАЖИТИ АНКЕТУ для вступу. Перейти >>> ДО САЙТУ.
На регентсько-співочому відділенні заняття з спецпредметів проводяться 2 рази на тиждень (у вечірній час), а з богословських дисциплін 2 рази на місяць (по суботах). Строк навчання на даному відділенні - 2 роки.
На курси приймаються особи православного сповідання (віком – крім дитячої групи – з 15 років) незалежно від місця їхнього проживання та громадянства. Для вступу на курси надаються основні документи:
- прошення на ім'я ректора ВСВПБК;
- копія документа про освіту;
- фотографія (3x4 см) та/або фотографія в електронному вигляді;
- автобіографія;
- рекомендація парафіяльного священика чи архієрея (по можливості);
- копія ставленницької грамоти (для священнослужителів);
- заповнена анкета абітурієнта (завантажити).
Вступні іспити не проводяться. Набір та зарахування здійснюється протягом усього року на основі поданих документів. Навчальний план передбачає складання випускних іспитів та написання дипломної (курсової) роботи. Після закінчення курсів видається диплом (свідоцтво) церковного зразка. Ректор курсів протоієрей Владислав Софійчук. >>> ЗАВАНТАЖИТИ ОГОЛОШЕННЯ
Телефони для довідок:
Денне, вечірне, заочное відділення: +38 (098) 278-83-50: +38 (050) 351-26-30 (Людмила Василівна);
Дистанційне відділення (телефон і вайбер): +38 (093) 549-44-62 (Олексій Михайлович)
Люди більше думають, ніж дихають. За один вдих у нас можуть з'явитись тисячі думок, але ми не думаємо про це. Ми не думаємо, що наші думки формують наш характер, вони формують нашу особистість, наші думки створюють нашу ідентичність та представляють те, хто ми такі, настільки, що один американський філософ сказав: “Ви – те, що ви думаєте”.
Все наше життя цілком є результатом наших думок. З їхньою допомогою, наприклад, ми можемо змінити наше майбутнє. Наше майбутнє – це не даність, воно ніде не записано. Немає ніякої долі, ми самі вирішуватимемо, яким буде наше майбутнє.
Через наші думки ми можемо навіть змусити Бога змінити майбутнє, яке Він задумав про нас. Як би неймовірно це не звучало, хоч би як парадоксально це звучало, таке вчення Святого Письма. Ми бачимо це, наприклад, в історії про Йону та Ніневію.
Велике місто загрузло у гріху і Бог вирішив знищити цей народ: ”Ніневію буде зруйновано”. Він ухвалив рішення і це мало стати майбутнім Ніневії. Але пророк Йона почав проповідувати покаяння, ніневітяни покаялися і Бог змінив Свою думку. “І Бог покаявся” – говориться буквально у Святому Письмі. І всі люди врятувалися. Ось що може зробити зміна у наших думках, як це змінює наше майбутнє.
Але давайте зробимо різницю: думка - це одне, а помисел - зовсім інше. Хоча часто їх ототожнюють. Говорять: мені прийшла одна думка; я маю помисел. Вони начебто одне й теж, але помисел – це нагальна думка, не мимохідна. Це думка, яка приходить, іде, повертається, турбує нас. Це ми називаємо помислом. Сила цих помислів дуже впливає не лише на наше справжнє та майбутнє життя, а й на наше тіло.
Редакція порталу «Православне Життя» попросила владику Антонія який відвідав у рамках паломницької поїздки Святу Гору Афон, розповісти, що йому відомо про рятівні духовні сходи афонських старців.
Афон - це завжди умиротворення та радість, перебування на Святій Горі як ковток свіжого повітря. Тут все тішить око та серце. Всі дрібниці і деталі здаються значними і важливими, будь-який рух насельників начебто про щось багатозначно говорить, кожне сказане слово звучить інакше, вагоміше в цьому просторі, відгукуючись луною ще довго всередині.
На Афоні немає дрібниць, тут концентрація життя, світла, позитиву та радості.
Невимовно радий кожної можливості зіткнутися з життям афонських ченців, чогось навчитися, щось дізнатися про нове. Будь-яка подорож завжди є поштовхом для нового витка в житті.
Щоразу повертаєшся оновленим і наповненим чимось винятково важливим та світлим, тим, що довго шукав. І потім з радістю згадуєш незабутні фарби, звуки та лики Афона: сонячні та привітні, променисті та безжурні обличчя насельників, залитий потоками сонця храм, фрески на стінах, зроблені ніби вчора, що відбивають сонячне світло золотом та пурпуром біблійних шат. Все це ще довго супроводжує тебе після повернення, підбадьорюючи і втішаючи.
Зібрана протягом поїздок крупинами мудрість афонських ченців дозволяє зробити певні висновки і поділитися деякими з них.
Афонські старці про покаяння
На Афоні головними чеснотами вважаються покаяння та послух. Особливу увагу приділяють правильному покаянню. Від цього залежить подальший шлях спасіння. На жаль, у деяких є помилкове уявлення про покаяння.
Покаяння – це зовсім не заклик людини опустити голову і плисти за течією цього життя. Покаяння не є ознакою духовної слабкості.
Духовно слабка людина ніколи не зможе визнати своїх помилок, тільки сильна духом здатна до покаяння, тому що саме благодать Божа зміцнює її в цей момент.
Покаяння – доля мужніх.
Справжнє покаяння – це не чергове перерахування своїх гріхів на сповіді, це усвідомлення того, наскільки вони є небезпечними для нашої душі.
Щоб прийти до істинного покаяння, треба подолати злощасні кола своїх пристрастей, якими ми всі обвиті, як у коконі, і хоч частково вибратися з них назовні, щоб побачити Божий світ і себе в істинному світлі, а це під силу лише сильним духом сміливцям, не боячись кинути собі виклик, що ризикнули розірвати гріховні пута, повстати проти своєї зіпсованої природи.
За кожним кільцем, що нас обвиває, відкривається нове, але воно вже не так затінює світло Божественної любові: з кожним колом ми все ближче до Бога, ми вільніші, ми мужніші, ми щасливіші нарешті.
Один із шанованих афонських духовників старець Діонісій (Ігнат) говорив, що благодать Святого Духа допомагає, якщо ми мужні; а якщо ми відразу ж зникаємо при спокусі, тоді що робити? А спокус у нас так багато, тому що спокусник – дух, він великий спритник і дурить нас з великою легкістю.
Покаяння – це можливість розглянути серед бруду та сміття велич душі.
Афонські старці про час
На Святій Горі по-іншому відчувається час. Тут тисячоліття торкаються серця, очей. Тут справжнє пульсує у кожному моменті, розмірено та чітко, ти ясно чуєш його дзвінке звучання, немає потреби заглядати у майбутнє.
Але сучасна людина поспішає жити в майбутньому, тікаючи від сьогодення, вона прагне майбутнього і безперестанку говорить про нього. Він живе майбутнім. І збирається рятуватися теж у майбутньому. Сьогодення та минуле існують лише як доказ існування майбутнього. І в цьому очікуванні відбувається все життя.
«Завтра, завтра, завтра… – чути звідусіль. – Змінюсь завтра, почну завтра, покохаю завтра, відкладу на завтра».
На Афон є тільки один вимір - зараз. І це рятівний вимір. Воно точно і правдиво.
Нині триває нескінченно. Зараз складається з молитви та праці, добра та світла, воно заповнює весь простір.
Задоволення справжнім веде до смиренної мудрості, тобто повного підкорення себе волі Божій. Завдяки смиренномудрості сходить на людину благодать Святого Духа.
Преподобний Паїсій Святогорець вчить, якщо не буде благодаті Святого Духа, то людина ні на що не придатна. Дух Святий є Світло, божественне Світло. У цьому вся основа.
Благодать – це та сила, яка робить людину вільною від пристрастей і пожадливостей цього віку, писав преподобний Симеон Новий Богослов.
Гріх вбивати час, гріх відкладати порятунок завтра. Час – єдина непоповнювана субстанція у нашому житті. Кожна хвилина дорогоцінна і неповторна, вона відображена навіки в Книзі Життя, вплетена в візерунок сьогодення, без неї, як без пазла, не буде загальної картини.
Афонські старці про послух
Послух - це не стати фарисеєм. Послух припускає, що головною та безумовною цінністю для людини є Бог.
"Син Мій! Віддай серце твоє Мені» (Припов. 23:26) – звернення Господа до кожного з нас. Якщо ж серце приліпилося до чогось іншого, Бог не може врятувати таку людину.
Законник не відповість на заклик Господа.
Законник не може прагнути до життя вічного. Безглуздо сподіватися лише на закон, бо законом неможливо досягти праведності (Рим. 7:22–23).
Дотримання заповідей – це не слухняність зі страху чи для галочки, це розуміння заповідей як невимовних дарів Божих, які можуть втішити нас на цій землі та дарувати нам блаженство у житті вічному.
Завдяки заповідям ми зберігаємо людську подобу, інакше все можемо перетворитися на диких звірів і напасти один на одного.
Завдання слухняності – виховати у собі любов. До Бога та ближнього. І від цієї любові виникає повна довіра до Творця, бажання слухатися Його і виконувати заповідане.
Без любові послух та порятунок неможливі.
Спасіння – це результат, найвища точка наших стосунків із Богом.
Справжнє релігійне життя передбачає лише особисті стосунки людини з Творцем. Якщо людина, забуваючи про себе, починає наставляти інших і «спасати» їх і Церква є ознакою духовної обману.
Тільки якщо людина дбає про спасіння власної душі, вона дбає про всіх. Коли людина спасається сама, довкола неї рятуються й інші.
Ми можемо допомогти своїм ближнім, якщо відкриємо світло Христове у своїх серцях і душах.
Саме так самі спадаються афонські ченці та допомагають спасатися іншим.
Записала Наталія Горошкова
Фото Серафима Росохи
Джерело: http://pravlife.org
